Шлях до мистецтва (volly_billy) wrote,
Шлях до мистецтва
volly_billy

Чисте мистецтво, народжене в трьох стінах


На вулиці вже накотилася сутінь, лишивши мене сам на сам зі своїми спогадами і роздумами щодо минулого дня. Вирішивши сховатися, заходжу в цю давню будівлю. Проте чи сховаюся я тут від самого себе? 
Піднімаюсь сходами, далі по загадковому коридору, повертаю і попадаю до кімнати, де сидять люди, кілька десятків. Інтимно горить приглушене світло. Всі розмовляють про свої проблеми, переважно пошепки. Незабаром з-за ширми з"являється чоловік і потрохи відкриває завісу таємничості, вплітаючи грядуще дійство в історичні процеси і плинність буття. Світло поволі стихає, тьмяніє свідомість. Та враз - на протилежному боці кімнати виникає щось нове: містичні промені, ніби нізвідки, починають просочуватися крізь щілини й шпаринки, вимальовуючи химерні силуети, надаючи певності тіням; казкові звуки огортають звідусіль, м"язи напружуються в очікуванні чогось невідомого. Феєрія, що народжується, вертає свідомості життя, заполоняє душу магічною енергією, заряджає натхненням такої сили, що ти відчуваєш себе Колумбом, який плив в Індію, але відкрив Америку. І вже неважливо, що було десять хвилин тому, неважливо, що тебе чекає потім - буття перед тобою, все інше зникло.


"Справжній театр народжується з любові"
Інгмар Бергман

Вперше я познайомився з театром три роки тому. А закохався вперше півтора роки тому на виставі "Открыто". І це було щось дійсно неймовірне і до цього часу невідоме. Я сидів у першому ряду в компанії двох чарівних дівчат. Але, незважаючи на всі їхні принади і шарм, зачарований я був саме виставою. Так, це було кохання з першого погляду.
Пізніше я знову закохався, але в той же самий театр (щоправда спектакль був інший, проте не менш значний). Після "Наталки Полтавки" я осмислив справжню силу театру, його духовне багатство і красу.

Свіжий погляд і прогресивне творче мислення режисера, неабиякий діапазон і харизматичніть акторів, еклектика (незважаючи на умовний "абсурдистський" напрям), різкі зміни інтонацій, настроїв, амбівалентность - все це засвідчує про народження нового явища в театральному житті не тільки міста, а й усієї країни. Хоча безглуздо міряти - справжнє мистецтво не має меж.

І, незважаючи, на досить таки сміливу і новаторську подачу, Черкаський театр ляльок завдяки своїй камерній і безпосередній атмосфері здатний достукатися до кожної душі, наділити любов"ю й теплом, тими самими з яких народжуються чудові вистави. І саме за цим теплом і любов"ю хочеться приходити знову і знову. Жаль тільки, що як і будь-яке чисте мистецтво, окрилене блаженним натхненням, дорослі вистави непідвладні жодним графікам і планам, тож мають досить таки умовну циклічність. Але це, навпаки, породжує деякий трепет в очікуванні нових одкровень.









Tags: мистецтво, натхнення, театр
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments