"Джекі Браун" - здавалося б, звичайна кримінальна історія про брудні гроші, однак у Тарантіно вона розкручується немов маховик, стає гострішою й пікантнішою з кожним епізодом (місцями навіть набуваючи ознак трилера), щоби в фіналі скластися у виразну мозаїку. Проте саме цей маховик і зіпсував загальну картину. Та й сяйво мозаїки тьмяніє на фоні довершеного "Кримінального чтива".
Прагнення режисера закрутити сюжет якомога карколомніше призводить до багатьох суттєвих нестиковок і умовностей, іноді на рівні байки чи то кримінального анекдоту.
Звісно, стиль і манера Квентіна підсилюють ефект анекдотичності, підкреслюючи її кожною цитатою. Так, наприклад, початковий кадр нічим не відрізняється від "Випусника" (щоправда на місці персонажа Хоффмана тут маємо сексуальну негритяночку середнього віку), а епізод з револьвером майже наприкінці стрічки - посилання на хрестоматійні "кадри перед дзеркалом" з "Таксиста" (де, до речі, козиряв Де Ніро, який тут зіграв замкнутого бандюка Луїса). А також ціла низка імен, фраз і мелодій з інших фільмів.
Тому з одного боку можна критикувати цю картину за своєрідну надуманість і штучність, а з іншого маємо міцного горішка, який навіть через 15 років після виходу на екрани виглядає досить свіжо і драйвово (особливо на фоні сучасних "витворів мистецтва").
Тарантіно спробував дорівнятися до свого попереднього опусу, проте зняв кіно лише за лекалами попереднього твору... Хороше, але не епохальне, яким свого часу стало "Чтиво".
Звісно, стиль і манера Квентіна підсилюють ефект анекдотичності, підкреслюючи її кожною цитатою. Так, наприклад, початковий кадр нічим не відрізняється від "Випусника" (щоправда на місці персонажа Хоффмана тут маємо сексуальну негритяночку середнього віку), а епізод з револьвером майже наприкінці стрічки - посилання на хрестоматійні "кадри перед дзеркалом" з "Таксиста" (де, до речі, козиряв Де Ніро, який тут зіграв замкнутого бандюка Луїса). А також ціла низка імен, фраз і мелодій з інших фільмів.
Тому з одного боку можна критикувати цю картину за своєрідну надуманість і штучність, а з іншого маємо міцного горішка, який навіть через 15 років після виходу на екрани виглядає досить свіжо і драйвово (особливо на фоні сучасних "витворів мистецтва").
Тарантіно спробував дорівнятися до свого попереднього опусу, проте зняв кіно лише за лекалами попереднього твору... Хороше, але не епохальне, яким свого часу стало "Чтиво".
